Сучасна українська поезія

Это написала некая Наталія Горішна. Вы будете смеяться, но хохлы взялись за Высоцкого нашего, Владимира Семёновича. 

Пориваюсь з останньої сили,
Бо сьогодні, лихої пори,
Обіклали мене, оточили
Й гонять весело на номери.
Тінь ялин заховала мисливців
Й звідтіля, лиш розвиднівся день,
Цілять, гатять, стріляють рушниці
У вовків, у рухому мішень.

Приспів:
Йде полювання на вовків, кипить робота,
На сіроманців – загорожі і ловці.
Кричать загоничі, пси брешуть до блювоти.
Кров на снігу й червоні плями прапорців.

Єгері не на рівних з вовками,
Та така вже натура людська –
Нам життя обвели прапорцями,
І не схибить жорстока рука.
Вовк не вийде за межі традицій –
Чи в дитинстві, слабкі і сліпі,
Ми, вовчата, як ссали вовчицю,
Заборони всосали собі?

Приспів.

Наші ікла заточені й гострі,
То чому, ватажку, де резон:
Ми мчимося у пастку, на постріл,
І ніяк – за червоний кордон?
Не годиться вовкам сперечаться –
Вже й остання хвилина стіка.
І отой, кому я призначався,
Посміхнувся й торкнувся курка.

Приспів.

Та зненацька з покори я вийшов,
Повз червоні метнувсь прапорці.
Позад мене – тихіше й тихіше –
Подивовані крики людців.
Пориваюсь з останньої сили
У оцій лиховісній порі.
Обіклали мене, оточили,
Та лишились ні з чим єгері!

Приспів.